- Важливо використовувати ефективні підходи для пояснення складної ситуації, пов’язаної зі зміною характеру Вашого чоловіка та їхнього батька після повернення з війни, не заглиблюючись у жорстокі подробиці та не приховуючи інформацію від дітей. Ігнорування цієї проблеми еквівалентне ігнорування слона в кімнаті. Для пояснення ситуації, пов’язаної зі зміною поведінки Вашого чоловіка та їхнього батька після повернення з війни, важливо використовувати можливості, коли Ваші діти більш відкриті для прийняття інформації про свого батька. Ці моменти можуть бути пов’язані з емоційними “зривами” Вашого чоловіка, коли він, наприклад, не виходить на обід, воліючи сховатися в льоху, або коли він накладає непропорційне покарання на дитину за її негативну поведінку і т.д. Кількість інформації, яку слід розкрити, залежить від віку та зрілості дітей. Якщо діти ставлять питання, слід відповідати щиро та відповідно до їхнього віку. При кожній відповіді слід переконати дітей у двох речах: це не їхня вина і згодом усе налагодиться.У будь-якому випадку не потрібно глибоко розповідати про травмуючі події, які сталися з вашим чоловіком. Ви можете пояснити загально, щоб ваші діти зрозуміли, як багато важкого довелося пережити вашому чоловікові. Проте не потрібно створювати в їхній голові тривожні образи насильства. Інформацію, яку ви надаєте, має бути відповідною до віку дітей. Якщо ваші діти є дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, ви можете сказати їм, що на війні завжди важко, оскільки чоловіки та жінки змушені воювати, хоча це їм не подобається. Коли погані люди загрожують нашій країні, ми намагаємося розібратися в ситуації за допомогою переговорів. Та якщо вони не слухають, то ми змушені відправляти нашу армію – багатьох військових, таких як твій тато, щоб зупинити ворога. Іноді солдату доводиться навіть вбивати інших людей, і для твого тата це було дуже складно робити, навіть якщо він був дуже хоробрим. Можливо, один з солдатів ворожої армії зміг поранити або навіть убити твого тата. І тому йому було дуже страшно, як будь-якій людині. Це дуже сумне для твого тата, і тому він може бути дуже злим на солдатів ворожої армії. Йому дуже важко забути про ті речі, які сталися з ним на війні. Щоб діти зрозуміли, що трапилось з татом, ви можете пояснити, що на війні завжди дуже важко для людей, які змушені воювати, хоча вони цього не хочуть.
Кілька порад, які допоможуть вам говорити з дитиною про війну:
● Під час розмови з вашою дитиною використовуйте слова та вислови, які відповідають її віку. Наприклад, для маленьких дітей краще вживати слово “боляче” замість “травма”, або слово “машина” замість “автомобіль”.
● Намагайтеся бути нейтральними та не засуджувати або критикувати дитину. Замість цього, підтримуйте його розповіді і коментуйте їх, наприклад: “Цікаво, розкажи більше”, “Що ти маєш на увазі?”.
● Важливо казати дитині правду та надавати їй чесну інформацію. Якщо вам важко, можете розповісти про свої власні почуття щодо того, що відбувається, проте не налякайте й не турбуйте її.
● Поясніть, що всі події на війні є реальними – на відміну від фільмів, мультфільмів, відеоігор або телесеріалів. Поможіть дитині зрозуміти, що у війні беруть участь живі люди і деякі з них можуть загинути чи одержати поранення.
● Підтримуйте дитину, але не давайте їй нереалістичних обіцянок. Наприклад, якщо починається розмова, ви можете сказати дитині, що наша уряд робить все можливе, щоб захистити нас, але не обіцяйте, що в країні більше ніколи не буде терористичних атак. - Поясніть дитині, що її батько неадекватно поводиться не через її провину. Діти навчаються життю, і покарання від батьків є одним з способів навчально-виховного процесу. Часто, коли щось не гаразд у сім’ї, діти думають, що це їхня провина, але це не завжди так. Іноді батьки реагують з гнівом, але це не означає, що дитина є винною. Якщо батько страждає на посттравматичний стресовий розлад, то його поведінка може бути неадекватною, але це не вина дитини. Важливо запевнити дитину, що вона не винна в тому, що сталося, і хоча вона може зробити помилки, неадекватна поведінка батька не залежить від неї.
Вивчіть динаміку взаємовідносин у своїй сім’ї та сприяйте відкритому спілкуванню. Роз’ясніть дітям, що вони можуть поділитися з вами усім, що відбувається в їхньому внутрішньому світі, що вони відчувають щодо поведінки їхнього батька, і як це впливає на їхні стосунки з братами та сестрами. Послухайте їх, не засуджуючи і не захищаючи свого чоловіка. Можливо, ви думаєте: “Ця дитина робить абсолютно безпідставні висновки про свого батька. Вона перебільшує або неправильно розуміє його слова та дії, роблячи з нього монстра. Я не підтримаю цього!” Але пам’ятайте, що це всього лише діти, і у них не така ж проникливість, інтуїція та досвід, як у вас. Дозвольте їм висловлюватися. Для дітей можливість висловити свої почуття стане своєрідним лікуванням. Спокійно виправляйте їх помилки та спотворений погляд на події, наприклад: «Я розумію, чому ти так відчуваєш. Якщо хочеш, я розповім тобі, як ще можна ставитися до цієї ситуації…». Не слід применшувати тривогу дітей; реагуйте на їх з теплом, любов’ю, співчуттям і заспокоєнням. Допоможіть їм зрозуміти, що ви на їхньому боці і що будете їх поважати й підтримувати кожного разу, коли вони відкриваються.
Що мені їм сказати?
Залежно від рівня зрілості вашої дитини, вона може бути здатна зрозуміти більшість того, що було описано раніше, якщо ви разом з нею вивчатимете цю інформацію та зупинятиметесь ча від часу, щоб задавати та відповідати на запитання. Можливо, діти молодшого віку потребуватимуть більш спрощеної пояснювальної інформації. Пейшенс Мейсон, написала коротку книжку, яку мама може використати, щоб пояснити дитині шкільного віку про поведінку її батька, який страждає на ПТСР. Книга називається «Чому тато такий?», і її можна замовити на сайті Patience Press (www.patiencepress.com). Ось кілька рекомендацій, якими вона пропонує скористатися під час розмови з дитиною:
● Розбийте термін «посттравматичний стресовий розлад» на частини. «Посттравматичний стрес» означає «стрес після небезпеки», тому що знаходження в небезпеці викликає стрес. А слово «розлад» означає, що ваше життя розладжується і стає зовсім не таким, яким було до знаходження у небезпеці.
● Допоможіть дитині зрозуміти, що це поширена реакція на дуже погані переживання. Це трапляється з багатьма іншими чоловіками, не лише з татом.
● Обговоріть, як почувається тато порівняно з тим, що відчувала дитина під час якогось жахливого переживання в минулому. У книзі мама нагадує дитині випадок, коли машина переїхала їхнє кошеня. Це допомагає дитині зрозуміти, що відчуває батько.
● Поговоріть про деякі симптоми й про те, що таке «симптом». Розкажіть про симптоми застуди – нежиті і кашля. Таким чином ви продемонструєте користь від пояснення чогось невідомого, порівнюючи це з чимось відомим. Якщо дитина розуміє, що ці симптоми поширені серед військових, які пережили травму, це допоможе їй трохи подолати переляк.
● Поясніть, що іноді татові корисно виражати гнів, щоб він міг боротися та залишатися в живих. Багато чого з того, що зробило тата злим під час війни, розлютило б будь-яку людину. Але йому важко позбутися гніву, і, на жаль, «усе зводиться до того, що весь гнів виливається на всіх нас».
● Поясніть, що члени сім’ї не винні в його гніві й вони не можуть це виправити. Татові доведеться самому з цим упоратися.
● Розуміння цих речей допомагає членам сім’ї любити батька, поки він проходить цей процес. А поки що завдання дитини полягає в тому, щоб продовжувати залишатися дитиною.
Це дуже проста й практична книга, і ми рекомендуємо вам її придбати й використовувати зі своїми дітьми молодшого шкільного віку. Пейшенс Мейсон також написала книгу «Чому мама така?» для дітей жінок учасниць бойових дій, які страждають від бойової психічної травми.
Поговоріть про почуття
Будь-який конфлікт, чи то війна, чи конфлікти в сім’ї, призводять до виявлення емоцій на поверхні. Якщо їх ігнорувати і не займатися ними, вони будуть пригнічуватися і виявлятися пізніше у більш тривожній і погіршеній формі, ніж на початку. Доктор Бріджет Кантрел і Чак Дін, автори книги “Траса полігону: до Іраку й назад”, діляться практичними порадами щодо цієї проблеми:
Розумійте почуття, які викликали дії дітей та дайте їм словесний вираз, наприклад: “Я розумію, які почуття у тебе виникли. Розкажи про них мені”. Але будьте уважні, не намагайтеся говорити за дитину, дайте їй можливість самій розповісти про свої почуття. Ще один добрий спосіб виразити емоції – це малювання, музика та акторська гра. Запропонуйте дитині використовувати ці методи, щоб вони могли продемонструвати свої почуття (таким чином, дітям легше висловлювати свої емоції за допомогою цих альтернативних засобів комунікації).
Доктор Ілона Пивар з Національного центру лікування ПТСР, дає такі рекомендації про те, як поговорити з дітьми про їхні почуття:
«Запропонуйте дітям вільно висловлювати свої тривоги й почуття. Всі діти хочуть брати участь у вирішенні сімейних питань, вони хочуть, щоб їх слухали й розуміли. У них є власні ідеї та почуття, але вони можуть не знати, як їх висловити. “Якщо війна – це погано, то чому мама йде на війну?”. “Якщо війна – це погано, то навіщо люди її влаштовують?”. “А хіба можна вбивати людей?”.
Не бійтеся відкриватися щодо своїх почуттів, навіть якщо ви відчуваєте стурбованість або збентеженість. Якщо діти знають, що дорослі їх поважають і готові до відвертої розмови, то вони відчуватимуть себе захищеними. Робіть усе, що в вашій владі, навіть якщо ви не можете відповісти на всі їх запитання.
Не слід ніколи примушувати дитину говорити про свої почуття. Якщо вона засмучується, коли ви намагаєтеся змусити її розкритися, то краще залишити цю тему на потім і чекати більш вдалого моменту. Все ж є способи допомогти дитині розкритися. Зробіть звичайне зауваження про свої власні труднощі чи розчарування, що відбуваються вдома, але не критикуйте свого партнера. Це допоможе вашій дитині усвідомити, що ви ділитеся з нею своїми почуттями, і можливо, вона зрозуміє, що ви переживаєте. Також це допоможе їй зрозуміти, що ви – звичайна людина, яка може плакати і сміятися, і це буде для неї прикладом правильного вираження власних почуттів – необхідності говорити про них.
Фізичний контакт
Шукайте способи заспокоїти та затишити своїх дітей за допомогою фізичного контакту. Для маленьких дітей дуже важливо обіймати, приголублювати та цілувати їх якомога частіше, щоб показати свою любов і підтримку. Це є необхідним для них, особливо коли вони відчувають стрес з приводу певних подій. Діти старшого віку та підлітки також потребують фізичного контакту, незалежно від того, визнають вони це чи ні! Проте, з підлітками головне – вибір моменту («Мамо, ну тільки не перед друзями!»). Шукайте способи доторкнутися до них, щоб вони знали, що ви любите їх і намагаєтеся підтримувати з ними контакт.
Підбадьорюйте своїх дітей
Як вже зазначалося в цій книзі раніше, однією з найскладніших аспектів будь-якої травми є втрата контролю. Коли вдома присутні симптоми посттравматичного стресу, кожен член родини віддає частину своєї території, щоб уступити місце батькові. Така нерівність завдає шкоди дітям. Розгляньте способи, за допомогою яких можна повернути дітям частину загубленої влади.
● Дайте їм можливість вирішувати, що вдягнути, що з’їсти, куди піти на сімейній прогулянці, яку роботу виконати в господарстві та коли лягати спати (в межах розумного).
● Наділіть їх більш значущими обов’язками в господарстві. Попросіть їх приготувати вечерю, допомогти в саду або навіть щось відремонтувати. Поможіть їм зрозуміти, що, роблячи більше, вони допомагають батькові та одне одному. Збільшуйте винагороду великою сумою грошей за збільшення обсягу обов’язків.
● Пропонуйте їм приєднатися до соціальних проектів або діяльності церкви як добровольці. Якщо вони зможуть віддати час та зусилля, щоб допомогти іншим, це дозволить їм більш поважно ставитися до себе і допоможе відволіктися від власних проблем.
Зверніться за професійною допомогою
Сьогодні існує безліч різних методів лікування для сімей, які потерпають. Звичайно, якщо ваш чоловік звернеться за допомогою і його стан поліпшиться, то це буде корисно для всієї родини. Але ви також можете залучити дітей до сімейної терапії, проводячи її як індивідуально, так і всією родиною або по черзі. Якщо ваш чоловік отримує консультації щодо підтримки дітей під час сеансів сімейної терапії, то ці зустрічі будуть більш результативними. Дітей молодшого віку можна залучити до ігрової терапії, а дітей середнього віку й підлітків – до підтримуючої терапії. Головна мета полягає в тому, щоб знайти місце, де кожна дитина зможе висловити свої потреби.
